В Україні 14 жовтня - це офіційне свято. День Козацтва та День Захисника нашої країни, які традиційно святкуються у Покрову Пресвятої Богородиці...
В Україні 14 жовтня - це офіційне свято. День Козацтва та День Захисника нашої країни, які традиційно святкуються у Покрову Пресвятої Богородиці. Для кожного з нас слово Захисник – це різні емоції, у когось це гордість на радість на серці, а у декого – біль та страх. Але всі ми повинні знати, що 14 жовтня стало не тільки святом для українців, а й вшануванням пам’яті героїв, які віддали своє життя на Сході за мирне небо під нашими головами.
До Дня Захисника України ми поговорили з один із них. Тарас Тарасевич вже не один рік поспіль служить в українській армії та займає військову посаду механіка-водія бронеавтомобіля. Сьогодні він розповів нам як дійшов до думки, що йому потрібно захищати Україну, розповів нам про свій нелегкий шлях та що він думає про свято День Захисника України.
- Яким був Ваш шлях до мети стати Захисником України?
- Мій шлях до лав Збройних сил Украйни був різний: я сумнівався, виправдовував та засуджував себе, я хотів бути там, де наші хлопці. Але зараз я тут і це дуже добре. Хоч я думав, що буде гірше.
- Чи довго Ви думали про це рішення?
- Чотири роки. За цей час багато, що сталося, але ключевим переломом у моїй свідомості: була ситуація в Азовському морі.
Про цю ситуацію в Азовському морі. 25 листопада 2018 року російські силовики біля берегів анексованого Криму обстріляли й захопили три український кораблів. Кордони України та РФ в межах Азовського моря остаточно не розділені ще з часів Радянського союзу. А через те, що РФ анексувала Автономну Республіку Крим, то більша територія берегів Азовського моря належить РФ. Україна висловила категоричний протест РФ, коли Росія напала та захопила українські військові катери, Росія захопила три військові катери «Бердянськ», «Нікополь» та буксир «Яни Капу», а також поранили та взяли у полон членів екіпажів.
України негайно вимагала надати військовим медичну допомогу, безпечно повернути членів екіпажів на Батьківщину та повернути військове майно Україні, компенсувати українській стороні завдані їй збитки.
25 травня 2019 року Міжнародний трибунал ООН з морського права постановив, що Росія повинна негайно звільнити заарештованих членів екіпажів та повернути їх додому, також повернути затримані кораблі. На що РФ заявили, що керченський інцидент нібито не підпадає під юрисдикцію цього трибуналу.
- Яким був переломний момент, коли Ви вже остаточно вирішили, що треба стати захисником своєї держави?
- Насправді, їх було дуже багато, я сумнівався, а чи зможу я захистити свою державу? І після випадку в Азовському морі, я вже більше не сумнівався, я просто пішов до навчального центру, щоб навчитися їздити на танку, бо з автомата стріляти я вже вмів.
- Чи є те, в чому Ви розчарували або навпаки , стали пишатися?
- Є і те й інше, все одно тут не так гарно як кажуть «по телеку». Але є багато речей, якими я став пишатися, не тільки тим, що я військовий, але й тим, що я Українець!
- Як Ви відноситесь до Дня Захисника України, чи правильно те, що українці його святкують?
- Відношуся добре, тому що це в першу чергу пам’ять про тих хлопців, яких вже немає з нами. Це день їх подвигу, він безцінний. Для мене 14 жовтня – це важливе свято, який нагадує мені про героїв, про моїх побратимів. А ми, живі люди, мають зробити їх славу безсмертною.
- Мені відомо, що ви пишете вірші, є один про захисників або про Україну?
- Так, я пишу вірші, але не про захисників, тому що, на мою думку, це знецінення їх подвигу. Але коли я перестану бути військовим та пройде декілька років, я напишу гарні строки про наших захисників. Про Україну є.
Я люблю тебе, Україно
Та полів твоїх безкрай…
У долонях твоїх я Людина,
Ти гіркий, але все ж таки Рай!
- Вірші допомагають не здаватися та йти далі?
- Вірші – це напевно моя соломинка, яка витягала мене із багатьох боліт, але не тільки вони мене мотивують. Думки про рідних, близьких, про майбутнє – нагадують мені про те, що треба щось робити , боротися та йти далі!
Британ Дар'я
