Вперше з моменту Чорнобильської катастрофи у місті Прип’ять відбулася нічна театрально-музична мистецька акція пам’яти Chornobyl.35. Уже кілька років поспіль колишні жителі населених пунктів зони відчуження, ліквідатори аварії на ЧАЕС та усі небайдужі до цієї трагічної сторінки історії України збираються в ніч на 26 квітня на центральній площі Прип’яті, щоб запалити свою свічку пам’яті ....
Вперше з моменту Чорнобильської катастрофи у місті Прип’ять відбулася нічна театрально-музична мистецька акція пам’яти Chornobyl.35.
Уже кілька років поспіль колишні жителі населених пунктів зони відчуження, ліквідатори аварії на ЧАЕС та усі
небайдужі до цієї трагічної сторінки історії України збираються в ніч на 26 квітня на центральній площі
Прип’яті, щоб запалити свою свічку пам’яті та вшанувати усіх жертв чорнобильської катастрофи. Під час 35 роковин
аварії вперше запалювання свічок було інтегроване у театрально-музичний перформанс та поєднане зі службою
Православної Церкви України на першій діджитал-іконі Чорнобильський Спас. Нічого подібного не відбувалося у
Прип’яті з часів, як звідси були евакуйовані усі її жителі.
Зона відчуження змінюється, разом з нею міняється і відоме на весь світ місто-привид, що колись було домівкою
для майже 50 тисяч людей. Завдяки зусиллям активістів МГО "Центр ПРИП'ЯТЬ.ком" колишнє місто-супутник
Чорнобильської АЕС поступово перетворюється на артмайданчик, що приваблює митців з усього світу. Їх мистецтво та
переосмислення цих місць змушує людство замислитися над тим, що Чорнобиль – це не просто найжахливіша техногенна
катастрофа, а ще й – наслідок дій та бездіяльності людей, результат існування тоталітарних режимів управління,
символ розколу всередині особистості та у суспільстві в цілому.
До створення цілісного мистецького перформансу долучилося ряд арт-проектів, кожен з яких ніс свій особливий
посил. Завдяки цьому глядачі отримали змогу поглянути на чорнобильську катастрофу під призмою різних часових
ліній та в розрізі глобального переосмислення подій, що сталися 26 квітня 1986 року. Це спонукало поміркувати
над питанням: «А що Чорнобиль означає особисто для мене?»
Відкрив акцію фотохудожник Denis Kopylov, чия виставка «Ковчег.Чорнобиль» нині представлена на колонаді головної
площі Прип’яті. Фотограф прагне показати зону відчуження як свого роду «Ноєв ковчег», у якому можна зберегти все
природне різноманіття планети. Тут чудово прижилися червонокнижні коні Пржевальського, то чому б не спробувати
уявити, що Чорнобильська зона могла б стати прихистком і для інших рідкісних видів? Разом з тим, цей проект
змушує замислитися – що як дії людини призведуть до того, що нинішня Зона відчуження взагалі лишиться єдиним
місцем на землі, де зможуть існувати живі організми? Людство має усвідомити, що саме наші дії визначають те,
яким буде наше майбутнє.
А колаборація поетично-музичного проекту «Евтерпа» разом з віртуальним «звуковим музеєм» PRIPYAT.Pianos
композитора Володимира Савіна навпаки перенесла нас у минуле – перші роки після вибуху на ЧАЕС, коли колишні
прип’ятчани намагалися усвідомити своє місце у «новому» післяаварійному житті. Евтерпа – поетично-музичний
проект, створений у 2015 році. За допомогою зрежисованого імпровізованого поєднання текстів, музики та світла,
учасники рефлексують над сприйняттям світу та себе у ньому, шукаючи відповіді на філософські питання, які
споконвічно турбують людство. Виступи творчої групи, у складі якої музикант Lesyk Yakymchuk поетки Masha
Kytaieva та Iryna Kupchynska, а також сценографіст Ігор Цикура, народжуються у моменті та адаптуються під формат
майданчика, на якому відбувається усе дійство.
Оскільки даний виступ мав відбутися у Прип’яті, то логічним рішенням для музичного супроводу було використати
віртуальний «звуковий музей», що зберіг звучання справжніх піаніно, покинутих у цьому місті. Протягом семи років
автор проекту Володимир Савін записував звучання інструментів, залишених у квартирах, музичних класах шкіл,
актових залах і магазинах. Йому вдалося знайти всього двадцять більш-менш вцілілих піаніно, однак за
підрахунками Савіна, таких інструментів у Прип’яті мало б бути не менше ста. Бібліотека PRIPYAT.Pianos доступна
для усіх музикантів світу.
«У цих піаніно досить сумна доля. У Прип'яті ми маємо перший прецедент, коли якесь місто було покинуто після
радіоактивної аварії. Люди жили, грали на цих піаніно, торкалися цих клавіш. А потім прип'ятчани були
евакуйовані і більше ніколи не повернулися. Піаніно залишилися - і наступні 35 років їх ніхто більше не чув.
Вони стояли, припадали радіоактивним пилом, знищувалися від природних погодних умов, на них сипалася штукатурка
і текла вода. Всі ці елементи додали свій характерний відтінок цим інструментам. Тепер у людей з'явилася
можливість дати їм шанс бути почутими знову. Ці піаніно не дарма там стоять, у них є якийсь свій сенс», -
розповідає автор проекту.
«Звуковий музей» Володимира Савіна - це щось, що дуже важливо і для музикантів, і для жителів Прип'яті. Плин
часу природньо забирає ті речі, які колись так багато означали для прип'ятчан. А інструменти, які були записані
для PRIPYAT Pianos, продовжили своє життя у віртуальному форматі. Зрештою, усі ми сповідуємо ідею того, що життя
не закінчується, а продовжується. Тепер кожен з нас може по суті прожити історію цих фортепіано через їх
унікальний збережений звук. Тому можу сказати, що якоюсь мірою проект PRIPYAT Pianos для мене уособлює всю Зону
відчуження загалом. Так, тут відбулася трагедія світового масштабу, але ми знаходимо спосіб відновити втрачене
через мистецтво. Музичні інструменти міста Прип'ять не померли - отже, не помре і місто, як і наша пам'ять, як і
ця земля», - відзначає Лесь Якимчук.
Результат співпраці двох музикантів, обрамлений віршами «чорнобильської» поетки Любові Сироти та власними
творами «Евтерпи», став ключем для розуміння тої самотності, яку завжди відчувають люди, покинувши рідне місто.
Настрій для цієї частини мистецької акції задав фільм «Поріг» режисера Роллана Сергієнка. До речі, саме у цій
кінострічці вперше було зафільмовано теперішню традицію жителів Прип’яті із запалюванням свічок за кількістю
років, що минула після аварії.
З минулого вертаємося у теперішнє. Саме час віддати шану тим, хто віддав своє життя і здоров’я для того, щоб
території Зони відчуження не залишалися мертвою плямою, а могли трансформуватися.
О 1:23, точний час вибуху на ЧАЕС, відбулася церемонія запалення 35 свічок — за кількістю років, що
проийшли після аваріі, і служба Православноі Церкви Украіни на першій діджитал-іконі
«Чорнобильський Спас», яка зображає учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на рівні зі святими.
Службу разом зі служителями Михайлівського Золотоверхого собору провів Архієпископ Полтавський і Кременчуцький
Федір (Бубнюк), голова Синодального управління ПЦУ у справах молоді.
Автором діджитал-ікони став культурний діяч, член Громадської ради при Державному агентстві України з управління
зоною відчуження — Valeriy Korshunov,
«Працюючи із темою Чорнобиля, багато років я спостерігав цікаве для мене відношення ліквідаторів до релігії.
Після розпаду радянського союзу серед чорнобильців склалася скрутна ситуація — країна не мала грошей на
субсидії, проблеми зі здоров’ям потребували постійного лікування та віднімали можливість заробити на нього
самостійно. Тотальна невідомість і невпевненість у своєму завтра багатьох ліквідаторів приводила у лоно церкви.
Там вони знаходили свій душевний спокій.
Диджиталізація увійшла у наше життя, але це лише новий засіб та канал спілкування між людьми. У цьому проєкті ми
поєднуємо збереження нашої культурної спадщини та створення нових сучасних культурних символів. Можливо, зараз
вони ще не зрозуміли всім, але й інтернет, і телебачення теж колись були занадто інноваційними для сприйняття»,
— коментує свій витвір Валерій Коршунов, автор діджитал-ікони.
«Чорнобильська трагедія це застереження гордовитому людству, яке заперечує очевидні речі – розумну причину
буття, ідею релігії і релігійності, як притаманному людській натурі феномену, ідею людської свідомості, ідею
Бога. Тому Чорнобиль це наслідки гордовитої людської сліпоти і безвідповідальності.
Катастрофи завжди спонукають людину до переоцінки життя, вчинків, до так званого духовного пробудження. А Церква
завжди закликає своїх вірних до осмисленого життя, до внутрішньої боротьби з власними пороками, злом і гріхом.
Також Церква наполягає на тому, що лише в контексті вічного буття людське життя має сенс. Тому для
християнського світосприйняття надзвичайно важливим є внутрішнє наповнення людини, її життєвий подвиг, жертовне
служіння людям, відданість правді, навіть, якщо людина в земному житті змушена страждати. Церква завжди поруч.
Церква цінує подвиг людини. Тому Церква поруч з воїнами, поруч з ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС,
поруч з людьми, які заслуговують вдячності і турботи”, — Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір (Бубнюк),
голова Синодального управління ПЦУ у справах молоді.
Завершенням акції стала відома вистава «Нація» за однойменною книгою @Марії Матіос у виконанні
Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Дійство, що уже 10 років
демонструється на різноманітних майданчиках усіх куточків України побачила Прип'ять у роковини Чорнобильської
аварії. Ця вистава, як фінальний акорд і кульмінація, дозволила зібрати усі частини акції воєдино та помістити
Чорнобиль у загальноукраїнський історичний контекст, де він назавжди лишатиметься символом саможертовної
боротьби.
Драма-реквієм «Нація» описує реальні події 40-х років XX сторіччя на скривавленій Гуцульщині. Через образ
ляльки-мотанки – сакральний символ єднання тих, кого ВЖЕ нема і кого ЩЕ нема на цім світі, - вистава уже 10
років нагадує глядачам з усієї України про висоти нашого духу, про силу нашої нації і мудрість поколінь. Драма
стала для глядача сповіддю і подарувала прощення "своїм" та "чужим", "невинним" та "винним" мученикам історії.
Бо тільки з любові та у муках народжується нове чисте життя.
Для театру ця вистава стала дев’яностою за рахунком, а для Прип’яті – першою за 35 років після евакуації людей.
У поїздці до Припяті взяли участь актори-ровесники Чорнобильської катастрофи – зірки українського кіно і театру
@Олексій Гнатковський, Роман Луцький, Іван Бліндар, Галина Баранкевич, Надія Левченко, Євгеній Холодняк, Андрій
Фелик, Тетяна Гірник, Олеся Пасічняк, Микола Сливчук. Режисер-постановник – Ростислав Держипільський.
Примітно, що це вже друга поїздка акторів театру в зону відчуження: у рамках проекту «Театр у зоні доступу» для
самопоселенців та співробітників ЧАЕС актори зіграли «Солодку Дарусю» в Будинку культури Чорнобиля.
Головний організатор акції Chornobyl.35 президент МГО «ПРИП'ЯТЬ.ком», колишній житель міста Прип`ять, голова
Громадської ради при ДАЗВ Олександр Сирота.
Співорганізатори Акції:
Франківський драмтеатр
Artefact art-project
ГО Європейський Інститут Чорнобиля
@музично-поетичний проект Евтерпа
та LINZA production
Володимир Савін та проект PRIPYAT.Pianos
Denis Kopylov та проект Ковчег.Чорнобиль
Партнери акції Chornobyl.35:
Державне агентство України з управління зоною відчуження
Громадська рада при ДАЗВ
Chornobyl Research and Development Institute
Православна Церква України
Ecotest
Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення УЗВ
ChernobylLab
Contamination Zone
Chernobyl Zone
DroneUA
ArtComb
PATRIOT Rental та STARWAGEN
Vodafone Ukraine
ДСП ЦППРВ
Центр Гидроизоляции и Кровли
